Вікторія Старченко — радіоведуча, телеведуча, журналіст, продюсер. У березні 2022 року, менш ніж за місяць після початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну стала ведучою Rádio Comercial Ucrânia (Радіо Комерсіал Україна), де пропрацювала майже рік.
Вікторіє, менш ніж за місяць після початку війни, ти стала ведучою Rádio Comercial Ucrânia. Як виникла ідея створення радіо? Як ти туди потрапила?
З початком війни у лютому 2022 року найпопулярніше португальське радіо Rádio Comercial вирішило якось допомогти Україні. На той момент вже дуже багато португальських асоціацій збирали гуманітарну допомогу та відправляли її в Україну. Rádio Comercial вирішило допомогти іншим чином: у Португалії багато років існує численна українська громада, тож, розуміючи, що чимало українців приїдуть сюди до родичів у пошуках безпечного місця якомога далі від бойових дій, менеджмент радіо вирішив допомогти таким українцям саме інформативно. Тому й створили онлайн радіо та назвали його Rádio Comercial Ucrânia (Радіо Комерсіал Україна). Відтак буквально за 5 днів була створена студія, різні онлайн платформи та все необхідне для старту роботи. Маркуш Фернандеш, який на той момент працював на Rádio Comercial, став ведучим саме українського онлайн радіо. Я в інтернеті побачила новину про те, що запускається такий неймовірний проєкт. Тож вирішила відправити на радіо електронний лист та подякувати за таку ініціативу. Також запропонувала свою допомогу, звісно, якщо це буде необхідно. Пам’ятаю, що надіслала електронний лист разом із резюме о 6 вечора в п’ятницю, зазначила, що вільно володію як португальською, так і українською мовами, тому можу бути їм корисною. Вже наступного дня, у суботу вдень, мені зателефонували із редакції, а в понеділок, 14 березня, я прийшла на співбесіду, де отримала пропозицію стати радіоведучою разом із Маркушем. Керівництво вирішило, що від початку концепція наших прямих ефірів буде такою, що включатиме різні невеличкі рубрики по 2-3 хвилини: поради психолога (як, наприклад працювати зі стресом), допомога юриста (як отримати тимчасовий захист, до кого звертатися, такого роду питання), потім звісно ж українська музика. Ефіри мали стати двомовними. І вже 16-го березня ми вийшли у перший прямий ефір. Пам’ятаю, що у цей день ми отримали сюрприз від Президента Португалії Марселу Ребелу де Соуза. Він записав відеоповідомлення в підтримку радіо та всіх українців. Аудіо ми пустили в ефір, а відео з українськими субтитрами розповсюдили в соціальних мережах.
До того, як ти потрапила на радіо у тебе за плечима вже був багаторічний досвід у журналістиці, зокрема на телебаченні. Розкажи про нього. З чого починався твій шлях у професії? Та наскільки непросто було перелаштувати себе з роботи «у кадрі» на роботу «поза кадром»?
Перелаштуватися було непросто, але це був своєрідний виклик для мене. Загалом мій шлях на телебаченні почався понад 20 років тому: у рідній Україні ще навчаючись в школі я працювала на місцевому телебаченні в місті Ізюм. Тоді мені було 14. На місцевому телеканалі я запропонувала бути автором та ведучою програми «Шкільне життя». Та коли я переїхала до Португалії у 16 років, мені довелося заховати свою мрію стати журналісткою десь подалі у шафу. Я розуміла, що у новій країні потрібно вчити мову, тому я не сподівалася швидко продовжити свій журналістський шлях. Навіть вступила до місцевого університету на факультет міжнародних відносин. Але за деякий час, коли я вже володіла португальською мовою, побачила новину про кастинг для телепроєкту на національному телебаченні. Вони шукали ведучу з пострадянських країн. Звісно ж я не вагаючись надіслала своє резюме, пройшла кастинг та стала першою українкою, яка почала працювати на португальському телебаченні. Я подорожувала по країні та відкривала Португалію очима українки: ми знаходили цікаві традиційні місця та показували це нашим глядачам. Та після 3,5 років роботи над проєктом за особистими обставинами мені довелося переїхати до Італії, де я вдруге поставила на паузу свій журналістський шлях. За декілька років я повернулася до Португалії та знову почала працювати на телебаченні, але вже в іншому амплуа — директором програми для дітей віком від 6 до 12 років.
Що для тебе стало справжнім викликом, коли ти почала працювати на радіо?
По-перше, на радіо потрібно було вести щодня прямі ефіри. До цього я ніколи не працювала у прямому ефірі, тож звісно на початку я дуже нервувала, щоби усе було гаразд. Та більшого страху додавало те, що потрібно було говорити про війну. І не лише тому, що ця тема надто відповідальна, а й тому, що мені потрібно було не лише подавати інформацію людям, а й надавати їм певну підтримку — моральну, психологічну, інформаційну. Це для мене було важко ще й тому, що на той момент війна тільки почалася, і звісно ж я, як і кожен українець, пропускала все через себе. Як і кожен українець я забула, що таке нормально спати, що таке жити без телефону. Потрібно було постійно читати та не пропускати жодну новину. Тоді я з усіх можливих джерел намагалася шукати правдиву інформацію, щоби розповідати все це на португальському радіо. Відповідальності додавав і той факт, що це вебрадіо, бо я розуміла, що нас слухають в різних країнах світу. Коли після першого місяця роботи ми отримали статистику, то були приємно вражені: ми вийшли на показники у 20 тисяч людей у 25 країнах світу. На той момент робота займала майже увесь мій час, тому що нас було лише двоє людей, які працювали на радіо. Кожного дня ми не лише вели ефіри з 8-ї до 11-ї години ранку, велика частина роботи була й поза ефірами — підготовка, записи інтерв’ю тощо. Пізніше до нас приєднався ще один португалець, який вів новини, а я потім перекладала їх українською.
Розкажи детальніше щодо різноманітних інтерв’ю, які за весь час роботи на радіо ти провела? Це були й знамениті люди, і прості українці та португальці. Хто тобі запам’ятався найбільше?
Від самого початку ми запрошували на інтерв’ю спікерів із різноманітних державних установ, інституцій, асоціацій, які на той момент вже почали працювати безпосередньо з українцями, що прибували до Португалії. Тобто наша задача полягала в тому, щоби ми розповіли, як саме португальці можуть допомагати українцям. Це були такі дуже інформативні інтерв’ю з номерами телефонів, електронними поштами. Всі зусилля були спрямовані на допомогу. Наприклад, були представники банківських установ, які розповідали, де і як українці можуть відкрити банківський рахунок. Це були представники агенцій нерухомості та асоціацій, які допомагали українцям із пошуком житла, як безкоштовного, так і за певні невеликі кошти. Це були представники організацій, які допомагали розв’язувати медичні проблеми людей, адже всі розуміли, що приїжджали люди з якимись важкими хворобами, наприклад цукровим діабетом. Тому важливо було розповідати, де вони можуть отримати певну допомогу. Тобто на початку це були саме такі дуже важливі інформативні інтерв’ю. Пізніше я особисто почала писати повідомлення своїм знайомим з українського шоубізнесу, адже ще до війни я працювала з багатьма людьми з цієї сфери. Наприклад, з Аланом Бадоєвим, з яким мала нагоду працювати ще коли він приїздив до Португалії знімати відеокліпи. На той час я просила наших співаків записувати бодай коротенькі слова підтримки, а деякі почали давати інтерв’ю через Zoom. І насправді дуже багато хто відгукнувся. Одним з найперших, хто дав інтерв’ю через Zoom, був Володимир Остапчук. Мені особисто він дуже імпонує, як телеведучий. Пізніше мені вдалося записати інтерв’ю з акторами Кварталу 95, співачками Аліною Паш, Анною Трінчер, KOLA, ALYOSHA, Мішель Андраде, співаками CHEEV, LAUD, YAKTAK, Тарасом Тополею, а також гуртами Kalush Orchestra та BAHROMA.
Також вже тут у Португалії я мала нагоду познайомитися та записати інтерв’ю з українським кліпмейкером і режисером Леонідом Колосовським.
Пізніше ми почали запрошувати до студії людей, які вже приїздили до Португалії: вони розповідали нам свої надзвичайні історії, як почали з нуля своє життя у чужій країні, як почали чогось досягати, створювати свої українські бізнеси. Це були надихаючі історії українців у новій для них країні. Тобто, цими інтерв’ю ми хотіли показати, що є мотивуючі історії, що люди не повинні боятися, люди мають ризикувати й навіть не знаючи мови можуть досягати певних успіхів. Були й надихаючі історії португальців: особисто мене дуже вразив співак Сальвадор Собрал. У 2017 році він став переможцем Євробачення у Києві. А коли почалася війна, він один із перших почав підтримувати українців на різних мітингах та навіть співав українські пісні під стінами Посольства Росії в Лісабоні. Такі історії дійсно вражають.
Наскільки мені відомо, проєкт Rádio Comercial Ucrânia проіснував майже рік на просторах Португалії. Чому він завершився?
Так, дійсно, проєкт проіснував 10 місяців: він був започаткований 16 березня 2022-го року, а останній раз у прямий ефір ми вийшли 30 грудня 2022-го року. Це був соціальний проєкт. Тобто, коли Rádio Comercial започаткували його, ніяких спонсорів не запрошували. Пізніше у нас з’явилися три спонсори, які виявили своє бажання долучитися до такої благодійної справи, але ми навіть не розповідали про них у наших ефірах. Можу сказати, що радіо припинило свою роботу через те, що наша місія завершилася. Метою було підтримати українців, які на той час приїхали за 4 тисячі кілометрів, надати їм моральну допомогу, психологічну тощо. І я переконана, що з цим ми впоралися: наші люди розуміли, що вони тут не одні, що їх тут чекали, тому що навіть створили українське радіо.
Розповім ще про один цікавий факт: Rádio Comercial Ucrânia було і продовжує бути одним із кейсів в португальському університеті журналістики: його вивчають як феномен. До нас на радіоефір приходила професорка університету, яка брала в нас інтерв’ю, а наразі вона продовжує писати свою дисертацію, яка пов’язана з існуванням Rádio Comercial Ucrânia.
Чим ти почала займатися після завершення проєкту Rádio Comercial Ucrânia?
Ще під час роботи на радіо мене почали запрошувати на різні благодійні фестивалі та заходи, які були спрямовані на підтримку України. На них збиралися кошти та гуманітарна допомога. Я вела двома мовами: українською та португальською.
Це був захід під назвою “+380: Ligar à Ucrânia” у культурному центрі Белень, де брав участь Сальвадор Собрал, переможець Євробачення. Під час цього заходу ми виходили на прямий зв’язок із Львовом.
Також я була ведучою благодійного заходу Life Will Win у місті Кашкайш, де брали участь Квартал 95, Тіна Кароль, Монатік, Pianoбой, Wellboy, а також чимало португальських артистів.
Ще один благодійний захід Connect For Ukraine був присвячений до Дня Незалежності України. Цей фестиваль тривав 4 дні, а участь у ньому брали такі українські зірки як Олександр Пономарьов, Михайло Хома (Дзідзьо), Анна Трінчер, KOLA, а також португальські та бразильські артисти.
Благодійний музичний фестиваль «Felizonda» у місті Лагош на півдні Португалії. Участь у цьому заході взяли такі українські зірки, як Олег Скрипка, Національний академічний оркестр народних інструментів України, джазова співачка Лаура Марті, а також гурти з Португалії, Франції та Великої Британії.
Окрім концертів та фестивалів я також стала частиною благодійної вечері Gala Dinner for Ukraine. Запрошення отримала від Ельвіри Гаврилової, яка невпинно допомагає Україні. Цей благодійний захід відбувся у місті Лісабон, і в ньому брали участь Надя Дорофєєва, Мішель Андраде, а також португальський співак Syro.
Я мала нагоду провести низку благодійних аукціонів — зокрема, це благодійний аукціон гурту Антитіла в Лісабоні та благодійний аукціон на концерті Артема Пивоварова у Парижі.
Варто згадати ще два благодійні футбольні турніри «Футбол заради Перемоги», на яких були зібрані кошти на підтримку наших воїнів, а також відкриття філіалу Young Business Club у Лісабоні.
Зараз мене продовжують запрошувати на подібні заходи і я залюбки погоджуюся, адже війна триває, а є таке відчуття, що світ вже трішки втомився від війни в Україні. Тож важливо постійно нагадувати, постійно привертати увагу всього цивілізованого світу до того, що Україна все ще потребує допомоги на шляху до своєї перемоги над агресором.
Я переконана, що на таких заходах люди не тільки мають змогу допомогти Україні, а й можуть познайомитися з українською культурою, з українською музикою, побачити наскільки вона різноманітна, наскільки вона модернова, наскільки вона європейська та сучасна. По-друге, на цих заходах завжди є якісь ярмарки, які пропонують відвідувачам скуштувати українську кухню, придбати українські вишиванки чи сувеніри та відтак задонатити на армію чи гуманітарну допомогу.
Також я продовжую багато працювати з українськими артистами, які приїжджають з Португалії. Я працювала, наприклад, з організаторами концерту гурту KALUSH ORCHESTRA у Лісабоні. А кілька місяців тому співпрацювала із CNN Portugal та допомагала з організацією інтерв’ю Артема Пивоварова у місті Порту.
Багатьом українським артистам я допомагала та продовжую допомагати виходити на португальські медіа тоді, коли вони приїжджають сюди. Я рада, що можу бути таким своєрідним «провідником» та «місточком» між португальською та українською сторонами.
Вікторіє, ти маєш колосальний досвід роботи на радіо, на телебаченні, в різних благодійних проєктах. І останнім часом уся твоя робота пов’язана зокрема з війною. Але ж ми всі сподіваємося, що війна закінчиться якомога швидше. І для тебе це буде новий етап не лише у житті, а й у професії. Чи знаєш ти, чим би хотіла займатися після? Які проєкти у планах на майбутнє?
Моя кар’єра на телебаченні тут розпочалася саме з того, що я розповідала очима українки, як я бачу Португалію. Коли я почала працювати на радіо, то я розповідала українцям про Португалію українською мовою. Тобто у проєктах, яких я брала участь, було поєднання двох країн, двох культур, двох мов, двох народів. І справді португальський та український народи — для мене два народи побратими, і обидві культури для мене дуже близькі. Тож мені б хотілося продовжувати це робити. Якщо війна закінчиться навіть завтра, все одно буде багато українців, які тут залишаться жити. А португальці все більше і більше будуть цікавитися нашою культурою.
Думаю, мені був би цікавий формат інтерв’ю із різними португальцями та українцями. Можливо, це міг би стати популярний наразі формат підкастів, або YouTube програм. Певна, що це був би непоганий спосіб поєднання двох культур. Зараз я відкрита для різноманітних журналістських проєктів, тому що це те, що я вмію робити, це те, що в мене виходить, це те, що я обожнюю. Іноді мені здається, що я народилася журналістом. Журналістика, вона дуже багатогранна, вона має різноманітні формати. А я — людина креативна. Тому певна, що свій потенціал зможу розкрити ще не в одному цікавому проєкті.
