Іноді життя ставить перед нами виклики, які вимагають натхнення, рішучості та сили духу. Макс Леонов — людина, яка змогла відповісти на ці виклики, використовуючи свої таланти й досвід у світі танців. У цьому інтерв’ю ми поговоримо про дитинство Макса, перші кроки у світі танців, участь у популярному шоу “Танці з зірками”, а також про початок війни в Україні та як вона вплинула на його життя. Макс також поділиться своїми благодійними проєктами та планами.
Макс, розкажіть нам про своє дитинство. Які моменти з нього особливо яскраво запам’яталися і сформували вас як особистість?
Я сам родом з Запоріжжя. Думаю що всі мої ровесники мають приблизно однакову дитячу історію з дев’яностих. На той момент ще не було таких електронних гаджетів як зараз, тому все моє дитинство до танцювального життя було на вулиці з друзями. І я дійсно іноді сумую за цим, тому що тоді не було дорослих проблем.
Ми могли зранку до пізнього вечора знаходитись на дворі та робити все, що заманеться. Настільки все що завгодно, що навіть спробував палити разом з друзями, коли мені було 8 років. Але все закінчилося майже не почавшись, тому що мама дізналася, і я отримав таку прочуханку, що перехотів це робити, мабуть, на все життя.
І після цього вона спробувала мене віддати на секцію греко-римської боротьби у легкоатлетичному манежі. Але і там я не затримався надовго. Тільки уявіть собі, Приходжу я на 1-е тренування, а разом зі мною спарингуються хлопці, в яких вже є навіть досвід змагань в декілька років. А вже ж в мене не було ніякої фізичної можливості покласти хоч когось на лопатки. А після того, як в моє лице прилетів з усієї сили 2 рази гумовий м’яч для футболу, я зрозумів, що це не моє.
То було моє перше та останнє тренування з греко-римської боротьби. Але з приводу фізичної активності та заняття спортом я дуже завдячую своїм друзям і особливо своєму батьку. Він навіть зараз, у свої 54 роки, знаходячись на передовій, має дуже гарну фізичну форму. А з друзями просто була можливість ходити в качалку, якою завідував батько одного з моїх друзів.
Ваша біографія пов’язана з танцями. Які спогади у вас про перші танці та партнерок з бальних танців?
Я думаю що моя історія з бальними танцями, яка почалась в 9 років, не закінчиться ніколи. І буде завжди молодшою за мене на ці 9 років. Історія почалася з кінця літа 2000 року здається. Одного разу ми з другом гуляли на вулиці, коли до нас підійшла знайома подруга, яка вчилася в одній школі з нами та була на 2 роки старша. Вона сказала, що їй потрібен партнер на заняття з бальних танців. В цей момент мій друг одразу пішов додому, ніби його покликали обідати. А я залишився сам на сам. І, оскільки я не міг відмовити, виявилося, що це моя майбутня партнерка з бальних танців. Коли я прийшов на перше заняття, звісно в моє лице не летів ніякий гумовий м’яч. В той момент я зрозумів, що бальні танці набагато приємніші, ніж заняття з греко-римської боротьби. З цією партнеркою ми танцювали всього 1 рік. Після чого вона поїхала в інше місто. Я залишився один, і в цей момент в палаці культури, куди я приходив, змінилися тренери. Тоді мені мама сказала, якщо мені подобається, я можу ходити й далі займатись танцями. Так мінялись тренери, партнерки, а танцювальний зал залишався один, в якому я починав танцювати та, навіть почав навчати дітей та дорослих. До тих пір, поки не переїхав у столицю.
Після танцювальних змагань ви взяли участь у шоу “Танці з зірками”. Як це змінило ваше життя і ставлення до себе?
Мої «Танці з зірками» Почалися з Грузії у 2017 році. Туди мене запросив Дмитро Дікусар у свою команду. За що я йому буду безмежно вдячний завжди. І це для мене був дуже важливий досвід перед тим, як взяти участь у проєкті в Україні. Але і тут в 1-й сезон я не попав, мене взяли в якості хореографа. Згодом продюсери та режисери проєкту зрозуміли, що все ж таки моє місце на паркеті разом з зірками.
Насправді я дуже вдячний такій можливості, тому що не кожний танцівник бальних танців має змогу взяти участь в цьому грандіозному шоу. “Танці з зірками” — це танцювальне шоу перш за все про особистості, про їх розвиток. З кожного сезону я для себе виносив нові якості, риси характеру, які мені допомагають в житті. Це дуже серйозна школа, після якої виходиш на декілька рівнів кращим, ніж був до цього. А бути впізнаваним в медіапросторі та суспільстві — це невеликий бонус. Якщо мене порівняти сьогоднішнього з тим, яким я був до участі в проєкті — це 2 абсолютно різні людини. До тих якостей, які в мене були, додалася впевненість, адекватна самооцінка і, перш за все, розуміння того, що я йду в правильному напрямку.
Макс, як ви зустріли початок війни, як вона вплинула на ваше життя?
Перш за все початок повномасштабного вторгнення був дуже несподіваним. Особисто я, як людина, яка завжди уникає конфліктів і намагається знайти раціональне вирішення ситуації, яка буде комфортною для обох сторін, вважав, що в наш час взяти в руки автомат і піти на іншу країну — це нонсенс, який залишився декілька десятиліть тому в історії.
В 1-й же день ми поїхали до Ужгорода на Закарпаття, там я був трохи більше ніж пів року. За цей період емоційно я насправді дуже вигорів. Дуже складно було в цей час з роботою, бо бальні танці там не настільки заохочені, як це було в Києві. Приблизно з вересня минулого року я почав поступово повертатись в Київ, нагадувати всім про себе, щоб проводити індивідуальні заняття та благодійні майстер-класи. Адже я прекрасно розумію, що роблячи свою улюблену справу, яка в мене виходить найкраще, я можу допомагати нашим воїнам наближати нашу перемогу. Для мене це дуже важливо, оскільки мій батько знаходиться на передовій з початку повномасштабного вторгнення. І нещодавно ми зібрали кошти на декілька дронів для бригади, в якій він служить.
Не так давно ви успішно провели благодійний турнір “Кубок Незламності”. Розкажіть про цей проєкт. І над якими проєктами ви працюєте нині?
Вперше в історії бального танцю в Незалежній Україні нам вдалося втілити в життя неймовірний благодійний захід «Кубок Незламності Києва». Два рази. Другий – «Премʼєр-ліга Києва», яка зараз знаходиться в монтажі. Я зібрав команду, яка допомогла мені втілити мрію — поєднати змагання з виступом наших українських зірок. Щобільше, на цих двох заходах, змагання проводились виключно під пісні українських виконавців. Музиканти спеціально змінювали ритм деяких пісень, щоб під них можна було виконувати той, чи інший танець. Деякі з наших виконавців навіть виступали на паркеті між тим, як змагались учасники.
Це дало нам змогу відкрити продажі квитків на концертну частину заходу для людей, не повʼязаних з бальними танцями. Також повна вартість квитка входила в загальний збір коштів на допомогу нашим воїнам. Таким чином, разом з аукціоном на «Кубку Незламності», ми зібрали понад 600 тис. грн та позашляховик. Я завжди хотів популяризувати бальні танці на всю країну, бо розумію, що більшість людей не до кінця правильно сприймають це мистецтво. Думають, що цим можливо займатись тільки з дитинства, і це коштує великих грошей. Насправді все набагато простіше. Всі вміють танцювати. Просто мало хто про це знає.
Ми чули, що у вас є амбітні плани. Поділіться, будь ласка, ідеями про майбутні проєкти?
Організовуючи подібні заходи, я зрозумів, що головна моя мета — це всебічна допомога дітям, які зараз знаходяться в нашій країні. Вони всі — діти війни. І якщо ми не підемо їм на зустріч — можемо втратити декілька поколінь, які просто покинуть країну в пошуках кращого життя. Тому, перш за все, ми знаходимо можливості для фізичної та психологічної реабілітації дітей, та підлітків. Мова не тільки про бальні танці, а й про інші види спорту та мистецтва, які надихають і розвивають наше тіло, наш розум, відновлюють наше ментальне здоровʼя та психологічний стан.
Крім цього до мене приходять займатись люди старшого віку, яким теж потрібно підтримувати своє життя в позитивному стані. Таким чином ми можемо дати приклад нашим дітям. Тому разом з надзвичайною жінкою, Ельвірою Гавріловою, яка запропонувала масштабувати прекрасну ідею, вже готуємо передноворічний сюрприз, який ми реалізуємо в декількох країнах Європи. Це буде серія благодійних майстер-класів для людей, які були вимушені покинути Україну на деякий час і допомагати на відстані — підтримувати інформаційно, та збирати кошти за допомогою благодійних аукціонів в тому числі для наших воїнів на передовій.
Ваші благодійні заходи викликають великий інтерес. Як ви хотіли б надихнути інших на участь і підтримку ваших проєктів?
Перш за все я хочу запевнити всіх, що кожен з нас, залишаючись на своєму місці та роблячи свою улюблену справу може допомогти іншим та наблизити нашу перемогу. Танцюючи, ми можемо підтримати свій фізичний та психологічний стан на високому рівні, тим самим зробити ще більше на благо нашої України. Приєднуйтесь до нашої ініціативи. Разом ми сильні, разом ми міцні. Разом нас не зламати.
