Українські фермери в Херсонській області стикаються з безпрецедентною кризою, оскільки російські атаки серйозно порушили експортні маршрути Чорного моря, що призвело до падіння місцевих цін на зерно. У Посад-Покровському фермери В’ячеслав Долголуцький та Федір Шпак працюють на своїх полях під постійною загрозою дронів, доповнюючи свій дохід через роботу в системі зрошення, оскільки їм важко продати свій урожай. З цінами на пшеницю, що впали вдвічі, і без компенсації, вони стикаються з екзистенційним питанням: чи може мале фермерство — і села, які воно підтримує — вижити?
Херсонська область, позначена безперервними обстрілами та сітками проти дронів, ілюструє різкий розрив між міжнародною вартістю зерна та мізерними заробітками місцевих фермерів. Ця ситуація загрожує не лише індивідуальним засобам до існування, але й самій тканині сільських громад та майбутньому наступних поколінь.
Подорожуючи на південь від Києва до Чорного моря, перед очима розгортаються широкі сільськогосподарські угіддя пшениці, ячменю та соняшників уздовж малонаселеного шосе до Одеси. Поточний сезон кавунів підкреслює сільськогосподарський потенціал регіону, який постачає ринки далеко за межі України.
Фермерство під вогнем
У Посад-Покровському трактор оранить поле поруч із вузькими дорогами, нагадуючи про бурхливе минуле, коли російські війська займали цю землю. В’ячеслав Долголуцький, фермер з обличчям, зношеним від праці, керує своїм трактором, постійно стежачи за небом. “Треба зосередитися на техніці; немає часу думати про те, що літає над вами,” пояснює він.
Фермеруючи приблизно 100 гектарів, В’ячеслав поєднує свою сільськогосподарську діяльність із державною роботою з обслуговування зрошувальних каналів, що забезпечує йому важливий дохід. Однак загроза дронів залишається великою, а детектори дронів, видані працівникам каналів, слугують суворим нагадуванням про небезпеки, з якими вони стикаються. “Якщо ви бачите себе на екрані камери дрона, у вас є 30 або 40 секунд, щоб вистрибнути з трактора і сховатися,” згадує він, підкреслюючи крихкість фермерства в таких умовах.
Проблеми з урожаєм
Коли війна загострилася у лютому 2022 року, підготовка В’ячеслава до посівної була різко перервана. Після втечі в безпечне місце він повернувся, щоб знайти своє село зруйнованим, без базових комунальних послуг. Незважаючи на труднощі, він відновив фермерство, лише щоб зіткнутися з новою кризою: неможливістю продати своє зерно. “Ми змогли виростити його, зберегти, зібрати, а тепер немає куди його продати,” нарікає він.
Протягом лише двох тижнів ціна, яку йому пропонували за пшеницю, впала з 150-160 доларів США за метричну тонну до приблизно 90 доларів. Ціни на ячмінь також впали, відображаючи різкий контраст із вищими цінами, доступними на експортних терміналах. З обмеженими можливостями зберігання та без можливості чекати кращих цін, багато фермерів залишаються зі своїми врожаями без продажу.
Виклики експорту
Доступ до чорноморських портів України різко погіршився через постійні російські атаки, які скоротили експортні можливості зерна на третину. Фермери, такі як В’ячеслав, опинилися в заторі; хоча у них можуть бути покупці, логістика транспортування зерна залишається небезпечною. “Кораблі бояться заходити; люди гинуть, кораблі пошкоджуються,” пояснює він.
Оскільки більшість українських експортів зерна історично проходила через морські порти, втрата морської торгівлі має далекосяжні наслідки. Запропоновані альтернативні маршрути, такі як залізниця через Молдову до Румунії, можуть перевезти лише частину від початкового обсягу експорту, залишаючи фермерів у вразливому становищі.
Парадокс хлібного кошика
Наслідки кризи експорту виходять за межі України, впливаючи на країни, які покладаються на її зерно, особливо в Африці. Оскільки міжнародні ринки реагують на порушення, ціни зростають, навіть коли місцеві фермери намагаються звести кінці з кінцями. Для В’ячеслава його зарплата за зрошення забезпечує певну стабільність, але він турбується про майбутнє своєї ферми та добробуту своєї родини.
Готуючись до наступного сезону посіву, В’ячеслав стикається з невизначеністю. Без достатнього доходу від врожаю для інвестування в паливо та добрива, стійкість його фермерського господарства під загрозою. “Чесно кажучи, я навіть не знаю, чи може фермерство все ще забезпечити засоби до існування,” зізнається він.
Стійкість громади
У регіоні, де сільське господарство є основою громади, виклики, з якими стикаються фермери, загрожують не лише їхнім засобам до існування, але й соціальній структурі їхніх сіл. Взаємна допомога стає необхідною; сусіди діляться ресурсами та працею, зміцнюючи зв’язки, які тримають ці громади разом. “Якщо у нас не буде малих фермерів, не буде села,” стверджує В’ячеслав.
Коли сонце заходить над полями Херсонщини, реальність залишається суворою: зерно все ще стоїть незібраним, чекаючи на майбутнє, яке здається дедалі більш невизначеним. Поточний конфлікт продовжує кидати довге тінь на сільськогосподарське серце України, залишаючи фермерів, таких як В’ячеслав і Федір, намагаючись орієнтуватися в ландшафті, сповненому небезпек і непередбачуваності.
