Тема інвалідності часто викликає нерозуміння або оминання, адже багато хто не знає, як правильно говорити про це. Але чи справді інвалідність є вироком?
Івані Хоружа, яка має інвалідність з дитинства і все життя пересувається у візочку, доводить, що ні. Вона не лише подолала труднощі, пов’язані з фізичними обмеженнями, але й побудувала вражаючу кар’єру.
У ексклюзивному інтерв’ю для PRO Ukraine Івані розповідає про свій досвід втечі від російської окупації у 2014 році, успіхи в моделінгу та перші кроки в політичній кар’єрі. Її історія – це приклад сили духу і віри в себе, яка надихає багатьох.
Івані, можете розповісти трохи більше про своє дитинство та як інвалідність вплинула на ваші мрії та амбіції?
Я маю інвалідність з дитинства, з менш ніж двох років. Моя мама виховувала мене так, що я не звертала уваги на те, що відрізняюся від інших, водночас розуміючи свої фізичні можливості та обмеження. Дорослішаючи, я усвідомила, що через інвалідність не зможу зробити деякі речі, але також зрозуміла, що можу досягти багато з того, чого іншого, чого інші не можуть або не наважуються спробувати.
Як саме війна на сході України вплинула на ваше життя та рішення переїхати до Одеси?
Дуже дякую за це питання! Я називаю це долею.
У 2014 році вдома починалося щось страшне, чого я не могла зрозуміти. Я навчалася і займалася улюбленою справою — танцями на візках. У червні 2014 року мені запропонували поїхати до Одеси на 24-денну реабілітацію. Щось всередині мені підказало, що треба погоджуватися. Так я опинилася в Одесі. Ті 24 дні були чудові: нове оточення, нові знайомства.
За кілька днів до повернення додому, мені повідомили, що моє місто окуповане. Були пропозиції їхати через зелені коридори, але я вирішила не ризикувати життям своїм і мами, тож ми залишилися в Одесі з іншими людьми, які приїхали разом з нами.
Це все спочатку зламало мене, бо я мусила починати все спочатку. Але згодом я знайшла сили і почала працювати, знову займатися тим, що мені подобається, незважаючи на перешкоди на шляху.
Що було найскладніше прийняти на новому місці?
Те, що в мене немає власного житла, було однією з найбільших проблем. Я змінювала місце проживання в Одесі п’ять разів. Допомоги майже не було, а ті кошти, що надавали переселенцям, не вистачало навіть на оренду квартири. Зараз ситуація трохи краща, хоча власного житла я досі не маю.
Важко було прийняти, що деякі люди не сприймають мене не тільки через інвалідність, а й через те, що я переселенка. Проте завдяки підтримці близьких, я змогла триматися і з роками стати сильнішою.
Коли ви вперше зрозуміли, що хочете стати моделлю?
Остаточно я прийняла це рішення в Одесі у 2015 році, коли зрозуміла, що ця діяльність — моє покликання, і мені дуже не вистачає тих емоцій, які я отримую під час роботи. Проте мої перші зйомки відбулися ще у шкільні роки, після участі у конкурсі краси серед дівчат на візках.
Які найбільші виклики ви зустріли на своєму шляху до успіху в модельному бізнесі?
Перешкод було багато, і вони є навіть зараз. По-перше, це нерозуміння та несприйняття з боку оточення. Часто чула такі фрази, як: “Навіщо ти почала це? Це ж нікуди не приведе,” “Ти тільки витрачаєш свій час,” “Ти ж на візку. Невже ти думаєш, що людина на візку може стати моделлю?”
І це був лише початок. Коли я почала шукати фотографів та стилістів для зйомок, багато хто відмовлявся працювати зі мною як з моделлю через те, що я на візку, і вважали, що нічого гарного з цього не вийде.
Як ваша інвалідність вплинула на вашу кар’єру в індустрії моди?
Для мене це виклик світу і можливість не тільки займатися улюбленою справою, але й показати багатьом людям, що немає професій, в яких людям з інвалідністю не місце. Кожна людина, якою б вона не була, має займатися тим, чим бажає.
Ви залучилися до роботи на Odesa Fashion Day. Що для вас було найцікавішим та найприємнішим?
Майже два роки я була менеджером проєкту Odesa Fashion Day. Мені дуже подобалася ця діяльність, тому що ця тема дуже близька моєму серцю. Співпраця з дизайнерами, стилістами, моделями та волонтерами дала мені захоплюючі відчуття і підтвердила, що я на своєму місці.
Я завжди мріяла працювати на подіумі як модель, але, на жаль, ця мрія поки що залишається мрією.
Чи помітили ви зміни у ставленні до людей з інвалідністю в модній індустрії за час вашої кар’єри?
Так, звісно. У нашому світі все так швидко змінюється, але, на жаль, людей з інвалідністю в цій сфері почали помічати не так давно. Яке ж було для мене щастя, коли я прочитала перші статті про людей на візках, які стали моделями та мали змогу бути на подіумі. Дуже шкода, що на це пішло так багато часу. Більшість людей з інвалідністю сиділи вдома, не брали участі у міських та інших заходах, були закриті в собі, боячись, що їх не прийме світ.
Ви голова Молодіжної ради при Одеському міському голові. Можете розповісти про цю свою діяльність?Це консультативно-дорадчий орган, що дозволяє молодим людям висловлювати свої ідеї та пропозиції для міста. Рада працює за кількома основними напрямками, такими як проєктна діяльність, культура, спорт, європейська інтеграція, освіта, національно-патріотичне виховання, соціальна політика, волонтерство, PR та взаємодія зі ЗМІ.
Участь у молодіжній раді дає можливість молоді впливати на рішення влади, контролювати використання коштів, впроваджувати власні ідеї, адвокатувати інтереси молоді, створювати комфортне середовище, отримувати досвід управління проєктами та навчатися лідерства.
Які проєкти та ініціативи ви вже реалізували чи плануєте реалізувати для покращення доступності міста?
Ми активно працюємо над низкою проєктів, спрямованих на покращення міста для молоді. Серед них проєкт з доступності, який допоможе зробити місто зручнішим для всіх. Ярмарок вакансій, що сприяє працевлаштуванню молоді. Проведення молодіжного форуму, де обговорюються важливі соціальні та особисті теми. Ми створили офіційний молодіжний канал у Телеграмі, де будемо спілкуватися та обмінюватися інформацією. Ми висвітлюємо молоді таланти Одеси на сторінках сайту Молодіжної ради. Також, втілили проєкт “Історичний трамвай,” який розповідає про історію міста через екскурсії.
Проєктів і планів дуже багато, це я коротко розповіла про основне.
Як ви підтримуєте мотивацію та позитивний настрій у важкі моменти?
Оглядаючись своє життя, я пам’ятаю всі випробування, які мені довелося пережити, і все, що було зроблено, щоб я стала тим, ким я є зараз. Я розумію, що кожне випробування — це нова можливість піднятися на новий рівень, і я вирішила не здаватися, а йти вперед до нових вершин.
Чим ви захоплюєтеся поза роботою та соціальною діяльністю?
Я захоплююся веденням щоденника-планера. Коли я сідаю записувати свої плани на наступний день, тиждень, місяць або рік, це надає мені додаткову силу і енергію для навчання чомусь новому і роботи.
Музика також є невід’ємною частиною мого життя. Коли лише з’являється можливість побути на самоті, я вмикаю улюблену музику і займаюсь спортом, танцями або просто відпочиваю.
Які ваші подальші плани на майбутнє в контексті вашої кар’єри та соціальної активності? Чи плануєте і надалі займатися моделінгом?
Дивлячись на складну ситуацію в нашій країні, я вважаю, що зараз особливо важливо покращувати доступність для всіх громадян. Багато військових, які повертаються з інвалідністю, потребують нашої підтримки, щоб вони могли жити комфортно і брати активну участь у житті нашої країни.
Також важливо забезпечити доступність для людей похилого віку, батьків з дитячими візочками та інших маломобільних груп населення.
Щодо моделювання, планую продовжувати цю діяльність, але вже на більш професійному рівні. Я вважаю, що важливо йти до своєї мрії малими, але впевненими кроками.
Що б ви порадили молодим людям, які стикаються з викликами та перешкодами на своєму шляху до мрій?
Вірити в себе і не замикатися в своєму панцирі — це важливо. Люди різні, і завжди будуть ті, хто не зрозуміє вас, але завжди знайдуться ті, хто вас підтримає і буде поруч у важкі моменти.
Головне — не здаватися, йти до своїх бажань і мрій будь-якими можливими способами.
Щодо інвалідності, важливо пам’ятати: це не вирок, а лише випробування, яке можна подолати, залишаючись собою як у дусі, так і в тілі.
Бесіду провела Мішель Арманд.
