Артем Колюбаєв — відомий Український кінопродюсер, член Європейської кіноакадемії, який активно популяризувати українське кіно і культуру в світі. Він є продюсером та співавтором багатьох українських фільмів зокрема, “Я працюю на цвинтарі” та “Щедрик”. Після повномасштабного вторгнення Артем включився у допомогу військовим, разом зі своїми колегами із “Спілки підприємців теле та кіноіндустрії”.
Артем, нещодавно вас нагородили відзнакою Президента України за вашу активну волонтерську діяльність. Поділіться, як вам вдається поєднувати волонтерство та професійну діяльність? І що для вас означає ця нагорода?
Ця нагорода свідчить про те, що у мене є команда, яка об’єдналася з індустрією та волонтерами для надання допомоги на всіх фронтах війни. Ми вже передали 680 автомобілів до Збройних Сил України, включаючи понад 20” швидких карет”. Я співпрацюю з Юрієм Горбуновим, який приєднався до нас з перших днів вторгнення.
Ми працюємо разом і є надійними друзями. Бути волонтером – це вже особливе звання, це особлива місія. Я вважаю, що ця нагорода буде каталізатором для майбутніх змін і приведе до певних зрушень. Ми розуміємо, що нам терміново потрібно брати участь у процесі та надавати допомогу, якщо ми можемо.
Кінематограф – це галузь, де всі знають один одного і довіряють один одному, і це стосується не лише меж країни, тому до нас почали звертатися наші друзі з-за кордону. Перший вантаж медикаментів ми доставили завдяки Андрію та Олесі Ісаєнко. Андрій, він знімався в Португалії, передав нам перший вантаж медикаментів.
Це було на початку березня 2022 року, і тоді ми стояли у черзі на кордоні по декілька діб. Ми зрозуміли, що така форма допомоги може існувати, ми маємо контакти по всьому світу, і ми повинні їх використовувати. Ми повинні привернути увагу світу до нашої ситуації, що ми ведемо війну і потребуємо допомоги.
Зараз, я вважаю, ми дуже активні у питанні автомобілів. Ми розуміємо, що автомобілі завжди потрібні. Ми знаємо, як швидко знаходити автівки. Ми знайшли людей, які допомагають у перевезенні автомобілів та мають великий досвід у цій галузі. Але головне — ми збираємо кошти на всі наші благодійні заходи власним коштом. Ми також організували благодійний захід у Греції разом з Юрієм Горбуновим, DZIDZIO, Пономарьовим, Ельвірою та Саргісом. Наша команда волонтерів організувала цей захід, на якому було зібрано 43 тисячі євро.
Учора ми вручили третю карету швидкої допомоги, придбану за ці кошти. Кожного разу, коли ми вручаємо карету швидкої допомоги, я виголошую промову про те, що бажаємо, щоб ця швидка служила для надання якісної медичної допомоги жінкам, що народжують в Україні, а не для евакуації поранених.
Одна з наших найбільших перемог – це швидка допомога для Харкова. За допомогою нашого волонтера Олександра Омелянова, ми закупили її в Німеччині та обладнали інкубатором для передчасно народжених дітей. Ця карета обійшлася більш ніж у сто тисяч євро, включаючи обладнання.
Ми все це покриваємо завдяки пожертвам наших меценатів та друзів. У нас є багато чудових прикладів. Іноді навіть діти, які працюють або допомагають своїм батькам, дідусям, бабусям, заробляють свої власні кошти та жертвують їх нашій організації. Був один маленький хлопчик, який працював та допомагав своїм родичам. Він і сам захворів на цю ідею та зібрав свої власні кошти. Ми вручили йому почесну нагороду за це. Також є пенсіонери, які хочуть долучитися та пожертвувати. А є і ті, хто живе кращим життям зараз, ніж до війни, але вважає, що війна не стосується їх. Це їхній вибір. Тут кожен має своє рішення. Але це не завжди зрозуміло.
Крім швидких карет, як ви сказали, ви допомагаєте з автомобілями для Збройних Сил України. Чи надаєте ви адресну допомогу? Чи, можливо, ви допомагаєте конкретним бригадам, де є члени спілки, актори чи працівники кіноіндустрії, які пішли на фронт?
Так, саме так. Ми прийшли до цього висновку, коли все це починалося. Ніхто не розумів, як надавати допомогу, кому допомагати та яким чином. Було багато безладу, коли гроші просто передавалися тим, хто мав якісь зв’язки. Ми зрозуміли, що єдиний вихід – це адресна допомога, коли ти допомагаєш тим людям, яких ти знаєш та кому довіряєш. Саме тому ми організували нашу мережу за цим принципом.
Так само, коли у нас є акції зі збору коштів, ми можемо звернутися до конкретної людини чи команди та забезпечити їх допомогою. Дуже важливо мати спрямовану допомогу. Коли є гроші, завжди є й проблеми. Існує багато людей, які збирають гроші і використовують їх для власних корисливих цілей. Є ті, хто спекулює на війні. Це справжність, з якою ми стикаємося. Але ми віримо у добро, ми віримо у перемогу. Ми – оптимісти, ми знаємо, що ми робимо, для кого ми це робимо і як ми це робимо. Це наша мета та наше гасло.
Зараз ми бачимо багато українського кіно на багатьох міжнародних фестивальних майданчиках. Які фільми ви б виділили?
Особисто мені здається, що важливо створювати фільми, які розкривають прості істини, що стосуються кожного. Наприклад, фільми про війну, дітей та сім’ю. Якщо ви бачили фільм “Щедрик”, то, можливо, помітили, як під час окупації Радянського Союзу українці, євреї та інші люди страждали. Ці фільми часто викликають емоції у глядачів, глядачі плачуть, аплодують, не відпускають їх і обговорюють.
“Мавка”, наприклад, збирає рекордні касові збори в Україні і за кордоном, що свідчить про успіх фільму. Люди йдуть на цей фільм не тому, що це спекуляція або данина моді, а тому, що вони впевнені, що це якісний продукт, який варто підтримати. Вони вкладають свій час і гроші, щоб піти в кіно і подивитися його. Цей фільм, разом з іншими українськими фільмами, робить вагомий внесок у розвиток українського кінематографа та суспільства в цілому.
Однак, на жаль, зараз ми зіткнулися з проблемою недостатнього фінансування виробництва українських фільмів. Знімаються переважно документальні стрічки, а фінансування для художніх фільмів дуже обмежене. З усім тим, популярність українського кіно зростає, і це важливий момент, про який важливо пам’ятати
Ми багато рефлексуємо на тему війни та ще довго будемо це робити. Але чи не драмами єдиними, як буде розвиватися чи зараз розвивається різножанрове кіно?
В Україні з’явилися копродукційні проєкти, включаючи анімаційні фільми, такі як “Мавка”. Ми набули досвіду й удосконалилися, і кількість фільмів почала переходити на вищий рівень якості. Однак, на жаль, почалась війна. Це не через те, що виробництво фільмів втратило актуальність, але просто відсутні необхідні фінансові ресурси.
Усі гроші були перенаправлені на військові потреби, і це зрозуміло. Крім того, у 2023 році Державне Агентство з питань кіно затвердило мінімальний бюджет, але з урахуванням наявних заборгованостей. Зараз сплачуються певні борги, і всі фільми виробляються виключно у документальному жанрі.
Я також знаю про фільми, які були зняті під час війни, включаючи короткометражні та повнометражні ігрові фільми. Це відбувалося навіть під час обстрілів і інших небезпек. Розумієте, ми втрачаємо свою кінематографічну індустрію. Багато жінок, які працюють у цій галузі, виїхали з країни. Це можна зрозуміти, оскільки наші фахівці були вигідними у всіх сферах. І це не тільки про те, щоб підтримувати українців або працювати в основному напрямку. Річ у тому, що багато видатних професіоналів та наших продюсерок вже працюють за кордоном на іноземних кіностудіях. Там вони активно підтримують українську тематику, займаються українськими проєктами, знімають документальні фільми або взаємодіють з Україною у копродукціях.
Як в умовах війни допомогти Українському кінопрокату та підтримати його?
Я був у президента 9 березня, на день народження Тараса Григоровича Шевченка, і ми обговорювали цю тему. Президент повністю розуміє її значущість і вже вживає кроки у цьому напрямку.
Це дійсно вражає, що він знаходить час для таких ініціатив. Це свідчить про його турботу про розвиток всіх секторів економіки та культури в Україні. Президент дійсно розуміє, що український контент є важливим. Ми обговорювали проблему того, що в разі виникнення порожнечі на ринку, вона швидко заповнюється іноземним контентом.
Я випустив три фільми про війну, і кожен з них був відповідним і своєчасним. Кожен фільм зробив свій внесок як в український кінематограф, так і в українське суспільство. Я отримував коментарі від глядачів, і ці відгуки свідчили про те, що наша робота мала велике значення. Ці фільми не були про гроші або заробітки, але про піднесення іміджу. Вони були важливими, оскільки відображали очікування глядачів. Наразі спостерігається значний розвиток українського кіно. Проте, є проблема з недостатнім фінансуванням виробництва.
На жаль, засоби виділяються головним чином на документальні стрічки. Це створює виклики, оскільки глядачі хочуть бачити українські фільми, але їх обмежена кількість.
Чому важливо робити все заради кенселінгу російського кінематографа? Чи маємо ми успіхи і які складнощі зараз на цьому шляху?
Я, як голова Ради з Державної підтримки кінематографа, не отримую жодної компенсації від держави. Я самостійно їжджу на всі фестивалі за власний кошт, організовуючись з друзями й пропагуючи нашу позицію. Ми маємо надію, що ситуація зміниться, і нам буде надано фінансування. Наша мета полягає в тому, щоб замінити російські серіали україномовним контентом і залучити всіх громадян до підтримки цього процесу.
В цей час проводяться пітчинги та є світові майданчики, на яких підтримують українських режисерів і створюють для них резиденції. Ми сподіваємося, що у нас з’явиться аналогічне фінансування та можливість приєднатися до європейських співпраць.
У нашій країні є багато блогерів, які створюють україномовний контент і здобувають популярність. Ми сподіваємося, що це поступово стане все популярнішим і отримає підтримку.
Як голова Ради, можу сказати, що ми не тільки допомагаємо військовим, але й підтримуємо нашу кінематографічну галузь. Ми співпрацюємо з офісом Президента та Національною гвардією, збираємо кошти на закупівлю 1000 дронів для наших військових, оскільки це важливо для їхньої безпеки. Наша Рада постійно відстежує події і намагається допомагати кінематографістам. Ми створили білий список незавершених проєктів і пропагуємо їх на міжнародному рівні, щоб залучити фінансування та партнерство.
Українська кінематографічна індустрія поступово відновлюється, і деякі кінематографісти повернулися з-за кордону. Ми прагнемо розвивати кінематографію в Україні і сподіваємося на подальшу співпрацю та можливість поспілкуватися на Одеському кінофестивалі.
