- Як ви опинилися в Португалії? Як починалося ваше життя там?
Я переїхала до Лісабона ще до початку повномасштабної війни. Моє життя там розпочиналося так, як у багатьох людей, які будують усе з нуля в новій країні – без зв’язків, без знайомств, лише з вірою у свою роботу і готовністю пройти непростий шлях.
Але вже за кілька місяців почалася війна в Україні. Мій тато та двоюрідний брат пішли добровольцями на фронт, і весь емоційний фокус перемістився на підтримку родини та країни. У такі моменти твої плани зупиняються, ти ставиш усе на паузу й починаєш жити в іншій реальності, з болем, тривогою, але й великою силою.
Початок був непростим: адаптація вимагала часу, прийняття нової культури та менталітету, ще більше. Але саме через це я пройшла свій шлях і сьогодні можу сказати, що стала сильнішою. Португалія подарувала мені спокій у важкі моменти й дуже цінних людей, яких я зустріла вже в дорослому віці – таких друзів, які відчуваються як сім’я. І я вірю, що це теж було не випадково.
2. Чи важко було адаптуватися до нової країни — культури, мови, менталітету?
Так, адаптація була складною й тривала майже рік. Але я навчилася головному: не можна вимагати від себе неможливого. Людина не повинна тиснути на себе в період змін, адаптація відбувається поступово, і це нормально.
Переїзд, особливо під час війни, ніколи не буває простим. Будувати особисте життя й бізнес за кордоном «з чистого аркуша» непросто для кожного. Але найважливіше не здаватися в цей період, дозволити собі відчути всі емоції, вистояти й рухатися далі.
Саме цей досвід складний, болючий, але дуже формуючий – дав мені те внутрішнє ядро й витримку, які сьогодні так впливають на мою творчість і на шлях мого бренду.
3. Як змінився ваш творчий процес після переїзду?
Я не можу сказати, що сам переїзд змінив мій творчий процес. Змінили його події, які я пережила. Війна, тривога за близьких, емоційний тягар, ось що стало справжнім поворотним моментом і дало колосальний вплив на мою творчість.
У той період у моєму мистецтві природно з’явилися два ключові стани – вразливість і стійкість. Вразливість, яка відкриває правду про людину, і стійкість, яка допомагає вистояти, навіть коли здається, що сил немає.
Ці дві сили стали основою моїх наступних колекцій. Я намагалася передати те, що переживала сама: тендітність і незламність, ніжність і відвагу, людську крихкість і водночас її неймовірну міцність. Це емоції, які стали новим джерелом енергії й поштовхом до того, щоб продовжувати творити навіть у найтемніші часи.
4. Ви відома дизайнерка, ваш одяг носять зірки світового рівня. Як вам вдалося досягти такого успіху за кордоном?
Ніхто не досягає успіху відразу, і я не виняток. Мій шлях був довгим, чесним і непростим. Коли ти будуєш усе самостійно, потрібні величезні терпіння й віра. І це те, що я навчилася в собі виховувати.
Були моменти, коли все рухалося надто повільно, коли хотілося прискорити процес, коли здавалося, що нічого не відбувається. Але саме тоді важливо продовжувати і не опускати рук, приймати процес таким, яким він є.
На моєму шляху з’явилися люди, які стали величезною підтримкою. Не випадково, у потрібний момент. Люди, які мотивували. А потім – подруга Ельвіра, з якою ми створили перші серйозні проєкти в Португалії. Саме з цієї довіри почалися крок за кроком колаборації, виставки, великі ініціативи.
Поворотним моментом стала моя перша виставка в Лісабоні. Вона відкрила двері до нових партнерств, а згодом / і до масштабніших проєктів, завдяки яким мій бренд почали помічати за кордоном. І через деякий час мої речі вже обирали жінки світового рівня.
Це шлях, який я пройшла завдяки праці, витримці, щирості у своїй творчості й людям, яких доля привела поруч у правильний момент.
5. Чи змінилося ваше ставлення до моди після досвіду життя поза Україною?
Як не дивно – ні. Мої погляди на моду сформувалися задовго до переїзду, і вони не змінилися навіть після восьми років моєї праці. Я людина принципів, і те бачення, з яким я створювала бренд, залишилося незмінним: повага до якості, усвідомлений підхід, відданість власній естетиці та цінностям.
Життя поза Україною могло б вплинути на мене по-іншому, але я йшла своїм шляхом дуже послідовно. Я завжди знала, що хочу створювати і чому. Це внутрішнє розуміння, ця чесність із собою виявилися найважливішими орієнтирами.
Тому моя філософія не змінилася, а лише зміцніла. Я переконана: якщо дизайнер зберігає вірність своїй сутності та цінностям, його творчість залишається живою, чесною та актуальною, незалежно від того, в якій країні він працює.
6. Ви були головною костюмеркою фільму Holiguards. Які враження залишив цей проєкт і що він означав для вас?
Для мене цей проєкт став територією нових можливостей і внутрішньої сміливості. Я завжди відкрита до нових ідей та колаборацій, мені подобається виходити за межі звичного й експериментувати, цей фільм дав мені саме такий простір.
Та справжній сенс цього досвіду відкрився вже під час роботи. Ми створили весь художній світ фільму надзвичайно швидко: концепції, ескізи й розробки були готові за два місяці, а на пошиття великої кількості костюмів у нас було лише 2,5 тижні. І все це в Україні, під час повномасштабної війни, інколи без світла, інколи без елементарних умов для роботи.
Це були справжні випробування для мене та моєї команди. Але саме вони зняли всередині мене ті «бар’єри», які люди часто створюють собі самі. Я побачила, наскільки ми сильні, наскільки можемо бути безстрашними, коли маємо спільну мету і відчуваємо відповідальність за свою роботу до самого кінця, незалежно від обставин.
Цей проєкт навчив мене не боятися масштабу й довіряти власним можливостям. Він згуртував мою команду, загартував нас і дав глибоке розуміння того, що навіть у найважчі моменти українці здатні створювати велике мистецтво. І саме тому ця робота назавжди залишиться для мене особливою.
7. Розкажіть про ваш бренд. Як ви його розвиваєте зараз і які маєте плани на майбутнє?
Мій бренд Khris K народився у час, коли моя Батьківщина переживала війну, а народ – біль і невизначеність. Ця реальність змінила моє бачення краси: вона стала не про зовнішню досконалість, а про світло, яке виживає навіть у найтемрявіших обставинах. Про тиху силу, гідність і витримку, які жінка несе крізь випробування. Саме ця жіноча енергія – незламна, глибока, безмежно натхненна і сформувала ДНК бренду Khris K.
Я бачу розвиток бренду як постійний діалог між інтуїцією та майстерністю. Люксовий бренд Khris K впізнаваний не кольорами та не сезонними трендами, а способом творення: безкомпромісним кутюром із найкращих натуральних тканин, де більшу частину виробів неможливо повторити вдруге.
Кожна колекція народжується з глибокої уваги до деталей: ручних технік, несподіваних акцентів, унікальних фактур. Навіть залишки тканин ми перетворюємо на фірмові обтягнуті текстилем ґудзики, маленькі символи усвідомленої розкоші та відповідальності. Для мене справжня елегантність живе саме в таких деталях.
Однією з впізнаваних рис бренду Khris K є силует peg-top. Це форма, яку я переосмислюю у своїх колекціях з різними текстурами й техніками, зберігаючи її архітектурну виразність та жіночність. Для мене цей силует не просто конструкція, а підпис бренду: спосіб підкреслити силу, крихкість і елегантну лінію тіла одночасно.
Попри це, я ніколи не «закриваю» Khris K у фіксовану формулу. Ми постійно експериментуємо з архітектурою горловини, формою та висотою комірів і стійок у сукнях та жакетах. Я вважаю, що шия – одна з найелегантніших ліній жіночого тіла, і кожна нова форма коміра – це спосіб підсилити цю красу.
Дивлячись уперед, я природно бачу Khris K на міжнародній арені, але лише так, щоб не втратити душу бренду. Найважливіше для мене, щоб кожна презентація несла ту ж емоційну глибину, автентичність й філософську вагу, які визначають мою роботу.
- Чи плануєте повернутися до України після перемоги? І якщо так — що б ви хотіли створити або змінити?
Я живу на дві країни вже кілька років, і для мене це природно. Я повертаюся в Україну 3–4 рази на рік, це моя норма, бо там моя сім’я, моє коріння і моя студія у Львові. Тому я не чекаю закінчення війни, щоб повертатися додому, я це роблю постійно. Кожна моя поїздка – це не візит, а повернення.
Війна, на жаль, може тривати довго, і я реалістично це приймаю. Паралельно я будую життя в Португалії, бо сьогодні стабільність потрібна кожному з нас. Але я ніколи не відкидаю думки, що життя може змінитися в будь-який момент – і країна, і місто, і напрямок.
Я точно бачу себе працюючою в Україні, створювати нові проєкти, підтримувати українських майстрів і продовжувати показувати світові силу нашої культури.
- Яке ваше джерело натхнення сьогодні?
Мене надихає і мотивує те, що я проживаю: від болючих моментів війни й втрат до краси природи, музики, архітектури й маленьких деталей, які інші часто не помічають. Усе це – емоції, спогади, сила й вразливість – перетворюється в моїх руках на форми, силуети та історії, які я розповідаю через одяг.
- Що б ви порадили українським жінкам, які опинилися за кордоном і шукають свій шлях?
Адаптація непроста, але шлях формується в процесі. Дайте собі час, рухайтеся крок за кроком, вірте і не забувайте про власні цінності.
